Партійність – позапартійна.
Місце проживання – мікрорайон „Благовісний”.

Народилася 1974 року в Черкасах, навчалася в ЗОШ № 7. Паралельно – опановувала гру на складному музичному інструменті скрипці в Черкаській музичній школі № 2. Марину Волошенко виховували мама й бабуся. Мама – Єлизавета Іллівна – працівник освіти, яка чимало зусиль доклала до всебічного розвитку доньки. Бабуся – Євдокія Дем’янівна, після смерті якої в Марини розпочалося доросле життя, адже доводилося працювати на кількох роботах, щоб утримувати сім’ю.
Після закінчення школи Марина Олександрівна вступила до Черкаського музичного училища ім. Гулака-Артемовського на спеціальність „Струнні інструменти”. Після його закінчення пішла працювати, однак спершу деякий час не за фахом. Трохи згодом – музичним керівником у дитячому садочку № 29. Працювала й у різних бібліотеках міста.
У 1997 році вона вступила на філологічний факультет Черкаського державного університету імені Богдана Хмельницького. Навчаючись у ВНЗ, Марина Олександрівна сформувалася як особистість, повірила у свої сили, почала шукати в роботі не лише заробіток, а й можливості для творчого й кар’єрного зростання. Паралельно працювала випусковим редактором та редактором на телеканалі „ВІККА”.
Незабаром тоді ще кандидат на посаду міського голови Сергій Одарич запросив Марину Волошенко на посаду фахівця зі зв’язків із громадськістю та пресою. Будучи неперевершеним знавцем цієї справи, Сергій Олегович зміг належно оцінити її знання й досвід. Саме тоді спільними зусиллями вдалося створити відомий на всю Україну бренд „Черкаські Мавпи”. Після перемоги Сергія Одарича на виборах у їхній спільній із Мариною праці народилася низка інших відомих і цікавих проектів: популярні в Черкасах фестивалі „КриЖталь”, „Живий камінь”, „Древляндія”, „Співочі вечори”, „Школа юного менеджера”, яка другий рік поспіль діє в міськвиконкомі тощо. Уже 5 років Марина Волошенко працює в команді міського голови Черкас Сергія Одарича.
„Скільки людина вкладає праці у свій розвиток, стільки й отримує дивідендів від життя” – такий девіз усього життя Марини Олександрівни.
Заміжня, виховує сина і доньку.