16
травня
2022
11:05:01 ·
Черкащанки Ніна Пащенко й Лідія Кострикіна творчістю надихають інших на оптимізм і віру в Перемогу
Черкащанкам Лідії Кострикіній і Ніні Пащенко довелося пережити багато біди і втрату рідних. Але спільне лихо тільки об’єднало жінок, а завдяки творчості вони зуміли почати життя заново. Нині пишуть поезію, малюють, створюють сувеніри, долучилися до всеукраїнської ініціативи «Сади перемоги» і вболівають за майбутнє вільної України. 2019 року в родині Кострикіних трапилося горе: помер голова родини, чорнобилець-ліквідатор Леонід Іванович… Пожежник-професіонал, людина широкої душі і принципової громадянської позиції, патріот… Після смерті чоловіка-ліквідатора Лідія Кострикіна дуже зріднилася із сестрою Леоніда, Ніною Пащенко. Ніна Іванівна родом із Кривого Рогу, багато років жила на Чукотці, завідувала дитячим садком. Однак завжди любила Черкаси і за першої ж нагоди їхала сюди, до сім’ї брата-пожежника: «Люди на море хотіли, а я – в Черкаси. Це місто моєї мрії: зелене, затишне, пахне водою Дніпра…»
Її чоловік і син раптово й передчасно пішли із життя. Тому згорьована жінка переїхала у Черкаси назавжди.
«Перший рік було неймовірно складно оговтатися від лиха, обсідали сум і хвороби. Але порятунком від горя для нас стала творчість», – розповідають жінки.
Лідія Петрівна (економіст і бухгалтер за фахом, людина цифр і фактів) через рік після смерті чоловіка почала писати вірші. Про природу, дитинство, гумор. Першою слухачкою була Ніна, яка тут же пробувала ілюструвати кожен вірш. Потім вмовила до малювання Ліду. Олівцями, у звичайному альбомі, жінка творила справжні кольорові книжки. А сама Ніна Пащенко почала робити сувеніри і ляльки-мотанки.
«Мої мотанки вже й за кордон поїхали як подарунки, – розказує жінка. – Бо роблю їх з добром і світлими побажаннями».
Їхній затишний двір зразу впадає у вічі: частини будинку й господарчі споруди жінки розмалювали мотивами з українських народних казок, а квіти і весняна зелень довершують оптимістичну картину. «У нас двір невеликий, але ми намагаємося його оформити і красиво, і з користю. Зараз, у роки війни, долучилися до всеукраїнської ініціативи «Сади перемоги».
Розповідають, що до війни відвідували в Черкасах Університет третього віку, Жіночий центр, літературне об’єднання при юнацькій бібліотеці імені Симоненка.
«Ми з Ніною як сестри. Нас так і знайомі називають: «Сестрички».
З любов’ю й творчим підходом Лідія Кострикіна й Ніна Пащенко оформили кімнати в будинку: створили куточок пам’яті героя-чорнобильця Леоніда Кострикіна, куточок дитинства з їхніми улюбленими ляльками, ліжка прикрасили вишитими подушками, на стінах – рушники, скрізь квіти й родинні світлини…
А коли почалася війна – біль України став їхнім власним, переливаючись у вірші. Ось з останніх написаних Лідією Кострикіною.
«Коли закінчиться війна і ми проженемо росію, То біля свого вікна я мальви розкішні посію… Посію усіх кольорів. Посію багато-багато. Це пам'ять про сиріт і вдів, Про кожну вкраїнськую матір. Про кожне мале дитя, що чує взамін колисанки Зловісних сирен виття і бачить чужинські танки. Це пам'ять про всіх солдат – достойників, воїнів світла, Хто став у єдиний ряд, щоб знов Україна розквітла. Це пам’ять про наш народ – завзятий, стійкий, єдиний, Який всьому світу довів, що є гідним сином Вкраїни. Коли закінчиться війна і Бог покарає росію, То біля свого вікна я мальви розкішні посію…»
Їх запрошували родичі за кордон, у безпечніше місце. Вони навідріз відмовилися: «Ми будемо з Україною!». До речі, у них вдома зберігається такий самий півник із васильківської майоліки, фото якого облетіло увесь світ. Жінки прикрасили легендарного півника українською символікою і поставили на видному місці. Тепер своєю творчістю Ніна Пащенко й Лідія Кострикіна надихають інших на оптимізм і віру в Перемогу добра над злом. Тож їх запрошують на творчі зустрічі в бібліотеки й гуртки, просять виступити перед ровесниками, підбадьорити. І з власного досвіду пані Лідія й Ніна радять іншим: якщо трапилася біда – не замикатися в собі, дивитися, може кому ще гірше, і допомагати. Це лікує й рятує. «Треба жити сьогоднішнім днем, – говорять вони. – Прокинувся вранці, вдихнув повітря – подякуй Богові і живи далі, живи! Тебе залишили на землі, щоб ти зробив щось хороше. Тож зроби неодмінно!».
|
Додати коментар