|
04
грудня
2020
17:50:40
·
Анатолій Бондаренко відвідав волонтерську групу «Черкаські павучки»
.jpg&w=230&q=80)
Із 2014-ого року волонтерська група «Черкаські павучки» плете маскувальні сітки, аби захистити наших військових. Нині над ними в кілька змін працює близько 30 жінок та чоловіків. За один місяць їм вдається виготовити від 30 до 40 сіток. Відправляють туди, де є в них необхідність. Про це дізнаються безпосередньо від військових. Напередодні Міжнародного дня волонтерів, проголошеного Генеральною Асамблеєю ООН в 1985 році, до них завітав Черкаський міський голова Анатолій Бондаренко. Він подякував за їхню роботу та привітав зі святом. – Щиро дякую кожному, хто долучився до цієї благородної та важливої справи, – сказав Анатолій Бондаренко. – Дякую усім волонтерам, це люди, яким усе під силу і які завжди готові вкласти частинку своєї душі, часу для допомоги іншим. Бажаю міцного здоров’я, успіхів, а найголовніше – мирного неба над Україною. З нагоди свята, за активну громадську позицію та патріотизм відзначив представників «армії тилу» подяками. Їх отримали Тетяна Ластовська, Зоя Романова, Валентина Ткаченко, Лідія Овчаренко, Віра Люлька, Вікторія Власова, Ханько Галина, Ганна Чирва, Галина Семікіна, Вікторія Завадська, Олександр Василенко, Ганна Горобець. Волонтери зізнаються: після 10-тисячної сітки навіть перестали їх рахувати. Передають у абсолютно різні бригади й різні підрозділи, зазвичай, на прохання самих військових. Працюють і у вихідні, і в свята, усе – аби встигнути та захистити наших бійців від ворога. Спершу тут нарізають тканину на дрібні стрічки, далі ж їх сплітають на спеціальному каркасі. Валентина Ткаченко із «Черкаськими павучками» з 2014-ого року, приходить на кілька годин. Каже: для неї ця справа й цей колектив стали важливою частиною життя. Спершу просто приносила допомогу, яка потребувала волонтерська група, потім спробувала і собі.
– Плести не важко, ми звикли до цього процесу, маємо досвід, – ділиться пані Валентина. – За всі ці роки до нас багато приходило людей, хтось залишався, хтось покидав цю справу, але основа – незмінна.
А от Галина Григорівна Семікіна береться за справу о 7-ій ранку та працює, щонайменше, до третьої дня. Її не зупиняє навіть те, що має інвалідність по зору. До Черкас із донькою переїхала з Донецька в 2014-ому році, але не могла тут просто чекати закінчення війни. – Сюди я прийшла за покликом серця, мені боліло і навіть було соромно від думки про те, що я буду сидіти вдома, коли в нас триває війна, – ділиться жінка. – Довго думала, чим могла б допомогти й прийшла сюди. Найголовніше, чого б мені хотілося, аби закінчилася війна і нашої перемоги. Саме в це тут я й роблю свій невеличкий внесок…
|
_1.jpg)
Підписатися
Додати коментар