Галина Буркацька – діячка колгоспного руху, двічі Герой Соціалістичної Праці, член Центрального комітету Комуністичної партії УРСР, депутатка Верховної Ради СРСР чотирьох скликань, член Президії Верховної Ради СРСР, член Центральної ревізійної комісії КПРС.

Маруся Чурай, на честь якої пропонується перейменування – піснярка, чия біографія оповита таємницями, проте чиї пісні широко відомі  багатьом поколінням українців, починаючи з XVII століття. Роком народження Марусі більшість дослідників вважають 1625-й. Донька урядника Полтавського козацького полку, страченого 1637 року після поразки на території сучасної Черкащини повстання отамана Остряниці, одним із старшин якого був Гордій Чурай.

Згідно усних народних переказів, зафіксованих у різні часи безліччю фольклористів, Маруся Чурай була закохана у козака Гриця Бобренка, з яким таємно заручилася. Коли почалося повстання під проводом Богдана Хмельницького (з епіцентром так само на території нинішньої Черкащини), Гриць пішов до козацького війська, але повернувшись через 4 роки з війни – одружився замість сироти Марусі з іншою, племінницею полковника і донькою осавула. Зраджена дівчина приготувала отруту, яку хотіла випити сама, але випадково випив те зілля коханий Гриць…

Влітку 1652 року Полтавський суд засудив дівчину до страти, але вирок було скасовано особисто гетьманом Хмельницьким. У народі переказують слова з гетьманського послання суду: «В розумі ніхто не губить, кого щиро любить…». Враховувались і бойові заслуги перед козаками батька дівчини, і написані нею пісні, які полюбилися народу.

Після гетьманської амністії дівчина ходила на прощу для спокути гріхів до Києва, але померла невдовзі після повернення до Полтави…

Не зважаючи на те, що історію нещасливого кохання по всій Україні розповідали у різні часи різні люди, але з однаковими деталями, багато дослідників ставилися до розповідей з пересторогою. Причиною було те, що у 1658 році потужна пожежа знищила майже всі архіви Полтавського магістрату і досить довго не знаходилося документального підтвердження історії Чурай. Тільки у 1960-х роках одному з дослідників вдалося виявити у матеріалах козацького законодавства XV—XVII століть текст судового вироку Марусі Чурай. Фахівці визнали справжність документу і він став єдиним офіційним письмовим підтвердженням того, про що розповідалося у народних легендах. Проте чисельні дослідники старовинних пісень на основі аналізу їх слів та мотивів, прийшли до висновку, що й самі ці пісні підтверджують існування єдиної їх авторки.

Уродженець Ірклієва (на той час Полтавської губернії, а нині – Черкаської області) Олександр Шкляровський, який вважається основоположником жанру «кримінального роману» (детективу), ретельно досліджував історію і творчість знаменитої полтавчанки. У ґрунтовному дослідженні, яке протягом 1877-1879 років друкувалося в авторитетному петербурзькому журналі «Пчела», зазначав, що пісні Марусі Чурай найчастіше пов'язані з її особистим життям, і наводив у якості доказу багато зібраних фольклорних матеріалів про неї.

Драматичну історію дівчини з часів Козаччини описували у своїх творах класики української літератури, починаючи від Ольги Кобилянської, Степана Руданського та Михайла Старицького. Як відомо, останній – теж уродженець колишньої Полтавської губернії, а нині лівобережжя Черкащини – із золотоніських Кліщинців. Свій твір про Марусю Чурай він назвав словами з її пісні «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці»… На жаль, безповоротно втрачені разом з архівом письменника велика кількість досліджень біографії Чурай, проведених ще одним класиком української літератури – Григорієм Квіткою-Основ’яненком.

Багато хто навіть серед сучасної молоді чув ці пісні і знає їх слова: „Ой не ходи, Грицю“, „Засвіт встали козаченьки“, „Віють вітри, віють буйні“, „Грицю, Грицю, до роботи“ та інші.

Захоплюється Марусею Чурай і її піснями й живий класик сучасності – поетеса Ліна Костенко. Її роман у віршах, який так і називається «Маруся Чурай», здобув найвище визнання – Шевченківську премію. І що цікаво – у творі Костенко написано, що мама Марусі, Горпина Чурай – була родом із Золотоноші.

Пісні, авторкою яких вважають Марусю Чурай (або Чураївну, як називають її деякі фольклорні джерела), й досі не втратили популярність, а знаменита співачка Раїса Кириченко, коли переїхала з Черкас до Полтави, навіть очолила щойно створений ансамбль «Чураївна»…

Вважається, що свого часу пісні, написані Марусею Чурай, розповсюдилися територією України завдяки тому, що їх співали у походах козаки Полтавського полку.

У наш час вони популяризуються вже фахівцями пісенно-музичної справи.  «Віють вітри», «Зелений барвіночку», «Засвіт встали козаченьки» і звісно ж,  «Ой не ходи, Грицю», – звучать і сьогодні в обробках сучасних композиторів. І вже не тільки українською, а й  у перекладах  польською, англійською, німецькою, чеською та французькою мовами.

Пісні Марусі Чурай стали невід’ємною часткою популяризації України в світі – як нації із давньою і самобутньою культурою, яка попри всі війни і ненависть до неї ворогів, продовжує розбудовувати власну державність.